(душевної рівноваги)

1. n

1) відсутність рівноваги

2) неврівноваженість; душевний розлад

3) тех. дисбаланс

2. v

1) порушувати рівновагу

2) виводити з рівноваги

3) позбавляти душевного спокою (душевної рівноваги); зводити з розуму

* * *

1) порушувати рівновагу

2) виводити з рівноваги; позбавляти душевного спокою, душевної рівноваги; зводит з розума

1) відсутність рівноваги

2) ( психічна) неврівноваженність; душевний розлад

3) тex. дисбаланс

4) cпeц. розбаланс; декомпенсація

1) неврівноважений, незбалансований

2) виведений з рівноваги; позбавлений душевної рівноваги

3) нестійкий

4) ек. незбалансований

* * *

1) неврівновежений, незбалансований

2) кого вивели з рівноваги; позбавлений душевної рівноваги; нестійкий ( про психіку)

3) бухг. незбалансований

1) зменшення чутливості (приладу)

2) мед. повернення до нормального психічного стану; відновлення душевної рівноваги

* * *

1) падіння чутливості ( приладу)

2) мeд. повернення до нормального психічного стану; відновлення нормального психічного стану або душевної рівноваги

3) фoтo десенсибілізація

1) перекидання, перевертання

2) падіння

3) безладдя

4) руйнування (планів)

5) сварка; непорозуміння

6) нездужання

7) прикрість, засмучення

8) несподівана поразка (у змаганнях, на виборах тощо)

9) тех. висадка; осадка

10) гірн. збійка, сполучний хід

1) перекинутий, перевернутий

2) стривожений, засмучений, розстроєний

3) визначений, твердий

v (past і p.p. upset)

1) перекидати (ся), перевертати (ся)

2) розстроювати, розладнувати, порушувати (порядок тощо)

3) виводити з душевної рівноваги, засмучувати

4) розладнувати здоров'я (шлунок)

5) завдати несподіваної поразки (у змаганнях, на виборах)

6) тех. розковувати; осаджувати

* * *

1) перекидання; падіння

2) безлад; крушіння ( планів)

3) суперечка, сварка

4) нездужання

5) неочікувана поразка (в змаганнях, на виборах)

6) тex. висадка; осідання; висаджений виріб

7) гір. збійка

1) перекинутий

2) засмучений; стурбований

3) кoм. встановлений, твердий

1) перекидати

2) розладнувати, порушувати ( порядок)

3) виводити з душевної рівноваги; засмучувати

4) погіршити здоров'я (особ. шлунок)

5) завдати неочікуванної поразки (в змаганнях, на виборах)

6) тex. обжимати, осаджувати

1) порушення рівноваги (спокою)

2) pl заворушення, безпорядки

3) хвилювання, тривога; неспокій, занепокоєння

4) пошкодження, несправність, зрив

5) мед. розлад; патологічне відхилення

6) тех. порушення режиму

7) рад. атмосферні перешкоди

8) фіз., геол. збурення, пертурбація

9) геол. дислокація

* * *

1) порушення рівноваги, спокою

2) тж.; pl хвилювання, заворушення, безлад; пертурбації, потрясіння; конфлікт

3) хвилювання, тривога; занепокоєння; порушення душевної рівноваги

4) порушення; ушкодження; несправність; зрив

5) юp. перешкоджання використанню права

6) мeд. розлад; патологічне відхилення

7) тex. порушення режиму

8) cпeц. стрибок ( кривої)

9) paд. перешкоди

10) фiз., гeoл. збурювання, пертурбація

11) гeoл. дислокація; перерив ( геологічного періоду)

1) порушувати рівновагу

2) виводити з рівноваги; позбавляти душевного спокою, душевної рівноваги; зводит з розума

1) відсутність рівноваги

2) ( психічна) неврівноваженність; душевний розлад

3) тex. дисбаланс

4) cпeц. розбаланс; декомпенсація

1) порушення рівноваги, спокою

2) тж.; pl хвилювання, заворушення, безлад; пертурбації, потрясіння; конфлікт

3) хвилювання, тривога; занепокоєння; порушення душевної рівноваги

4) порушення; ушкодження; несправність; зрив

5) юp. перешкоджання використанню права

6) мeд. розлад; патологічне відхилення

7) тex. порушення режиму

8) cпeц. стрибок ( кривої)

9) paд. перешкоди

10) фiз., гeoл. збурювання, пертурбація

11) гeoл. дислокація; перерив ( геологічного періоду)

1) неврівновежений, незбалансований

2) кого вивели з рівноваги; позбавлений душевної рівноваги; нестійкий ( про психіку)

3) бухг. незбалансований

1) порушувати хід (рух, рівновагу); виводити з стану спокою

2) хвилювати, тривожити, турбувати, непокоїти

3) завдавати клопоту (турботи)

4) розладнувати, порушувати; розстроювати

5) псувати, призводити до безладдя

6) рад. створювати перешкоди

* * *

1) порушувати хід, рух, рівновагу; виводити зі стану спокою

2) хвилювати, тривожити; турбувати;, виводити з душевної рівноваги; завдавати клопоту, непокоїти

3) розстроювати, порушувати; зривати ( плани); псувати; виводити з ладу; спричиняти безлад

4) юp. заважати безперешкодному використанню права

5) paд. створювати перешкоди

6) c-г. піднімати ( площу)

7) фiз. збурювати ( рух)

1) приєднується до прикметників, дієприкметників (зрідка до іменників)

2) в поєднанні з дієслівною основою (в формі дієприкметника минулого часу або у супроводі суфікуа- able) вказує на неможливість або відсутність дії

1) від дієслівних основ зі значенням дії, оберненої або протилежної вираженому основою

2) . посилюючи в деяких випадках значення дієслова

3) . від основ іменників зі значенням позбавлення, звільнення від

1) падіння чутливості ( приладу)

2) мeд. повернення до нормального психічного стану; відновлення нормального психічного стану або душевної рівноваги

3) фoтo десенсибілізація

1) порушувати хід, рух, рівновагу; виводити зі стану спокою

2) хвилювати, тривожити; турбувати;, виводити з душевної рівноваги; завдавати клопоту, непокоїти

3) розстроювати, порушувати; зривати ( плани); псувати; виводити з ладу; спричиняти безлад

4) юp. заважати безперешкодному використанню права

5) paд. створювати перешкоди

6) c-г. піднімати ( площу)

7) фiз. збурювати ( рух)

1) приєднується до прикметників, дієприкметників (зрідка до іменників)

2) в поєднанні з дієслівною основою (в формі дієприкметника минулого часу або у супроводі суфікуа- able) вказує на неможливість або відсутність дії

1) від дієслівних основ зі значенням дії, оберненої або протилежної вираженому основою

2) . посилюючи в деяких випадках значення дієслова

3) . від основ іменників зі значенням позбавлення, звільнення від

1) перекидання; падіння

2) безлад; крушіння ( планів)

3) суперечка, сварка

4) нездужання

5) неочікувана поразка (в змаганнях, на виборах)

6) тex. висадка; осідання; висаджений виріб

7) гір. збійка

1) перекинутий

2) засмучений; стурбований

3) кoм. встановлений, твердий

1) перекидати

2) розладнувати, порушувати ( порядок)

3) виводити з душевної рівноваги; засмучувати

4) погіршити здоров'я (особ. шлунок)

5) завдати неочікуванної поразки (в змаганнях, на виборах)

6) тex. обжимати, осаджувати

АНТРОПОЛОГІЯ ФІЛОСОФСЬКА - в широкому розумінні - вчення про природу (сутність) людини; у вужчому - течія в західноєвропейській, переважно нім. філософії, що склалася у пер. пол. XX ст. А. ф. як спеціальна галузь започаткована працями Щелера і Плеснера (кін. 1920-х рр.). Її виникнення пов'язане з кризою класичних уявлень про людину та зі спалахом людинознавчих пошуків у кін. XIX - на поч. XX ст., із здобутками біології, психології, етології, медицини та інших наук, а також з передчуванням небаченої проблематизації людського чинника у наш час. Найближчі філософські передумови А. ф. - філософія життя Дильтпея та Ніцше, ідеї Фройда, феноменологія Гуссерля, натурфілософія Дриша; вона також увібрала біопсихологічні розробки Ікскюля, Келера, потому Болька, Портмана, Бейтендейка, Лоренца. Ознакою кризового стану класичного людинознавства Шелер вважав наявність на поч. XX ст. трьох різновидів уявлень: 1) греко-християнських (про Адама, Єву, творіння, рай, гріхопадіння); 2) греко-античних (самосвідомість людини вперше підноситься до поняття про особливий статус її у світі; в основі всього універсуму вбачають надлюдський розум, до котрого причетна людина - єдина з усіх істот); 3) природознавчих й генетично-психологічних уявлень (людина - достатньо пізній підсумок розвитку Землі, істота, котра різниться од попередніх форм тваринного світу тільки ступенем складності поєднання енергій і здатностей, які вже частково наявні раніше). Відсутність єдності між окресленими уявленнями спричинилася до спроби "на якнайширшій основі дати новий досвід філософських антропологій" (Шелер), наснажений пантеїстичним поглядом на людину як найдивовижнішу істоту, здатну трансцендувати себе, завдячуючи духові. Водночас дух розглядається як незвідний до філософської рефлексії. А. ф. притаманне прагнення осмислити укоріненість людини у світ та її якісну специфіку, яка розглядається у єдності органічних, душевно-емоційних, пізнавальних можливостей, культурних та соціальних імплікацій. Досліджуючи феноменологію органічних форм, Плеснер розглядає як визначальну сутнісну ознаку людини її ексцентричність: постійне хитання між необхідністю пошуків відсутньої рівноваги зі світом та намаганням усунути рівновагу, вже досягнуту в культурі й суспільному житті. За Геленом, людина відкрита світові через свою біологічну непристосованість, котра долається завдячуючи доцільній діяльності, створенню штучного середовища у вигляді культури та суспільних інститутів. Визначаючи людину як "творця й витвір культури", Ротхаккер і Ландман намагаються уникнути соціологічного редукціонізму в тлумаченні культури та людської сутності, визначаючи біопсихічні передумови моральності тощо. У руслі провідних ідей А. ф. формувались релігійна антропологія (Хенгстенберг, Гаммер, Ранер та ін.), педагогічна антропологія (Левіт, Гелен, Ротхакер та ін.), культурна антропологія (Ландман, Ротхакер та ін.), політична антропологія (Лемберг, Фюслайн, Риффель, Кальтенбрунер, Арендт, Рикер та ін.), історична антропологія ("нові французькі історики", близькі до школи "Анналів"), лінгвістична антропологія тощо. У кін. 60-х - на поч. 70-х рр. XX ст. у Мюнхені друкується фундаментальна п'ятитомна "Філософська антропологія сьогодні" (Больнов та ін.). 80-ті рр. позначено інтенсивною взаємодією А. ф. та герменевтики (7-томне видання "Нової антропології" під ред. Гадамера та Фогелера). Багато концепцій А. ф. (про органічну недостатність людини, ексцентричність, сублімативність, про деструктивність соціуму щодо природних підвалин людського буття та ін.) засвідчують її націленість на критичний перегляд класичних людинознавчих уявлень. Тяжіючи до багатьох "заперечних" (термін Шелера) посткласичних теорій людини, А. ф., на відміну від них, прагне водночас зберегти неперервність новоєвропейської світоглядної традиції, смисловими віхами якої стали, зокрема, антропологічне розмірковування, з одного боку, Канта, з іншого - Фоєрбаха. У Канта взаємопов'язані три зрізи антропознавства: теоретична антропологія (пізнання людини та її здатностей, передусім психічних), прагматична (пізнання людини в її практичних намірах та діях), моральна (розглядає людину в стосунку до всього, що та повинна створити, керуючись мудрістю, згідно з принципами метафізики моральних норм). Сучасні філософські антропологічні уявлення тяжіють до поєднання "позитивної" та "негативної" (заперечувальної) тенденції (остання особливо вияскравлена у Ніцше). Гайдеггер кваліфікує всю традиційну філософську гуманістику як вияв антропоцентричної зарозумілості людини, яка піднесла власне життя до "командного статусу всезагальної точки відліку", перетворила світ на "несвіт", зробила саму себе заручницею - засобом для втілення власних проектів панування над світом. Фуко показує, як на зміну бінарній антропологічній структурі класичної доби, елементами якої є істина й омана, приходить"тринарна структура" сучасної доби: людина, її безумство та її істина; він акцентує на когерентності антиномій антропологічної думки ("Історія безумства у класичну добу"). Логічним завершенням подібних тенденцій стала настанова Больнова щодо "сутності людини" як "відкритого питання": стикаючись із все новими виявами розмаїття сутнісних рис, ми не можемо достеменно знати, чи йдеться про певну їх сумірність, чи про непозабуту суперечність І. сторія філософсько-антропологічної думки в Україні позначена домінуванням ідеї про "вкоріненість людини у буття" ("сродність", "природовідповідність" у Сковороди). Ця ідея розгортається у взаємодію "внутрішньої" та "зовнішньої" людини. Проте переважання інтравертної світоглядної настанови "кордоцентричного персоналізму" постійно актуалізує питання про поєднання останнього з "Фавстовим началом" (Хвильовий, Юринець у 20-ті рр., антропологічний поворот 60-х рр., репрезентований школою Шинкарука). Філософсько-антропологічні розвідки Кульчицького (Мюнхен) наснажені спробою поєднати всі погляди на людину, які дає, побіч філософії, синтез природничих та гуманітарних наук, релігія та мистецьке відтворення "людського". Враховуючи кризовий стан сучасної культури, особливого значення для розмислу набуває питання про взаємодію близького до органічності шару "ендотимної підвалини" та близького до духовності шару "персональної надбудови". Слідуючи за Шелером, Кульчицький обстоює взаємодоповнюваність спроб "спіритоцентричного" та "біоцентричного" вивчення людини. Переваги цих спроб особливо унаочнюються при розгляді расово-психічних, геопсихічних, історичних, соціопсихічних, культурноморфічних та глибинно-психічних чинників, які зумовлюють характерологію укр. народу. Кульчицький акцентує на тому, що загальнолюдське існує у конкретних постатях національних чи епохальних (пов'язаних з історичною добою) типів, формування яких зумовлене національними та епохальними ("історично-часовими") психічними структурами.